Контакти

Адреса
252032, Україна, Київ, бульвар Шевченка 50-52

Вантух Валентина Володимирівна
директор школи
тел: (+38-044) 236 96 00

E-mail
mail@virsky.com.ua
virsky@starcom.net.ua
virskycompany@mail.ru

Детальніше...

Історія

Якщо згадати історію ансамблю то можна згадати що в 1940 році одні з найвідоміших балетмейстерів, Павло Вірський, а також Микола Болотов, зібрали великий колектив хореографів народного танцю Україні, і це було не просто грандіозна подія, це було перше на той час, подія такого Маштаков. Після чого хореографи які об'єдналися створили ансамбль пісні і танцю України. Він проіснував 11 років, і в 1951 році знову був реорганізований, після Декади українського літератури і мистецтва в місті Москва. Тепер він називався державний ансамбль танцю в Україні.

Щира українська душа

There are no translations available.

В житті людей на часто виникають події, якими хочеться поділитися з усіма. Їх, навіть, можна перерахувати на пальцях однієї руки: весілля, день народження, хрестини/проводи/сватання та державні свята. Ось тоді банкетні зали у Львові наповнюються гостями, які перехиляють чарку за здоров’я молодих, за довгі роки життя іменинника і за високі заробітні плати і Україні – іноді (в залежності від градусу і кількості випитого), ці тости навіть і об’єднуються.

alt

Традиція ділитись своєю радістю і горем – іконно українська. Згадаймо лише стародавні українські обряди. Сватання: рано вранці, ще півні не встигли причепуритися, як на поріг до дівчини приходила юрба, яка співала пісень, танцювала, закликала до себе батьків майбутньої нареченої. Якщо ж давалася згода на шлюб, то танці тривали аж до самого вечора, а іноді – затягувались до наступних півнячих пісень.  Відмова батьків та нареченої була доволі простою – «красномовний» гарбуз був тому найкращим свідком.

Згадаймо і сумні події: смерть для нашого народу вважалась священною. Опісля того, як душа покинула грішне тіло, священик мав би прочитати молитви та замолити гріхи. Поховальна процесія супроводжувалась тужними піснями, які показували усе горе та тугу за померлим.

 

Якщо зважити усе вище сказане, то можна зробити висновок, що приказка: «Моя хата з краю – нічого не знаю» не про українців. Погодьтесь, що ми навпаки спішимо в першу чергу поділитись с друзями чи родичами своїми радісними чи сумними новинами.  

Еще танцевальные статьи